У 1892 році дев’ятнадцятирічний Ганс Бергер проходив військову службу і під час маневрів упав з коня просто під артилерійську упряжку. Коні зупинилися за крок від нього. Того ж дня його сестра, яка була за багато кілометрів звідти, відчула гостру тривогу за брата й умовила батька надіслати телеграму з питанням, чи все гаразд.
Бергер не вважав це збігом. Він назвав пережите спонтанною телепатією і вирішив знайти фізичне пояснення того, як думка передалася на відстань. На цей пошук він витратив наступні тридцять років. Телепатію він не знайшов, зате створив електроенцефалографію.
Пошуки «психічної енергії»
Бергер повернувся до Єни, залишив математику й астрономію заради медицини і згодом опинився в психіатричній клініці. Логіка його пошуку була послідовною: якщо думка здатна передаватися, у неї має бути матеріальний носій, який можна виміряти.
Спершу він шукав його в кровообігу мозку, реєструючи пульсацію через дефекти черепа у пацієнтів після травм. Потім перейшов до температури мозку і випустив про це окрему монографію. Обидва напрями виявилися глухими кутами. З 1902 року Бергер узявся за електричну активність, спираючись на роботи англійського фізіолога Річарда Кейтона, який ще у 1870-х зареєстрував електричні коливання в мозку тварин.
6 липня 1924 року
Саме цього дня в університетській клініці Єни Бергер уперше зафіксував електричний сигнал мозку людини. Пацієнтом був сімнадцятирічний юнак, який переніс операцію з приводу підозри на пухлину і мав дефект кістки черепа.
Далі було ще п’ять років перевірок. Лише у 1929 році вийшла стаття «Про електроенцефалограму людини», де Бергер описав ритмічні коливання частотою близько 8–12 Гц, які з’являлися при заплющених очах і зникали, щойно пацієнт розплющував їх. Сьогодні це альфа-ритм, а тоді він став першим доказом того, що мозок людини має власну електричну активність, доступну для реєстрації ззовні¹.
Десять років недовіри
Наукова спільнота зустріла публікацію скептично. Психіатр з провінційного університету стверджував, що записує електрику мозку через неушкоджений череп, і колеги вважали побачене артефактом апаратури.
Ситуація змінилася лише у 1934 році, коли Едгар Едріан і Браян Метьюз у Кембриджі повторили експеримент і публічно підтвердили результат. Після цього метод почав поширюватися лабораторіями світу, а альфа-ритм якийсь час називали ритмом Бергера.
Що вийшло замість телепатії
Уже наприкінці 1930-х ЕЕГ дала клінічній медицині те, чого до неї не існувало: об’єктивний електричний підпис нападу. Комплекси «пік-хвиля» частотою близько 3 Гц пов’язали з абсансами, і вперше стан, який раніше описували лише зі слів свідків, отримав вимірюваний корелят.
Далі метод розширювався: стадії сну і відкриття фази швидкого сну, критерії смерті мозку, моніторинг під час операцій, діагностика енцефалопатій. І, за іронією, з нього ж виросли інтерфейси «мозок – комп’ютер», які роблять приблизно те, про що мріяв Бергер, тільки через електроди й кабель, а не крізь простір.
Що ЕЕГ показує сьогодні
Метод реєструє сумарну електричну активність кори з часовою роздільною здатністю в мілісекунди. Жодна томографія на таке не здатна: МРТ покаже структуру, але не побачить розряд тривалістю частку секунди.
Основні задачі методу: діагностика епілепсії та пароксизмальних станів, розмежування епілептичних і неепілептичних епізодів, оцінка порушень свідомості, енцефалопатій, розладів сну, контроль терапії протиепілептичними препаратами.
Енцефалограма в Києві доступна в медичному центрі сучасної та клінічної неврології «Медсейв+»: дослідження проводять з розшифровкою лікаря і трактуванням результату разом зі скаргами та неврологічним оглядом. Записатися можна на сайті центру.
Чого ЕЕГ не показує
Метод не оцінює структуру мозку, стан судин, рівень інтелекту чи риси характеру, хоча такі очікування трапляються регулярно. Для структурних питань існують МРТ і КТ.
Окремо варто розуміти, що нормальна ЕЕГ не виключає епілепсії. Перше рутинне дослідження виявляє епілептиформну активність приблизно у половини пацієнтів з підтвердженим діагнозом, після третього запису показник зростає приблизно до 72%, а серія повторних досліджень підвищує чутливість більш ніж до 90%. При цьому специфічність методу висока – від 78 до 98%².
Практичний висновок звідси простий: якщо клінічна картина вказує на епілепсію, а перша ЕЕГ чиста, лікар може призначити повторне дослідження, запис після депривації сну або тривалий моніторинг. Це не перестраховка, а особливість методу.
Чому ця історія варта згадки
Бергер шукав доказ передачі думок і не знайшов його. Натомість він залишив медицині інструмент, який сто років поспіль читає електричну активність мозку і щодня допомагає ставити діагнози.
Помилкова гіпотеза привела до правильного методу – в історії науки це трапляється частіше, ніж здається. Важливо інше: Бергер перевіряв свою ідею вимірюваннями, а не переконанням, і саме тому результат пережив саму ідею.
¹ Millett D. Hans Berger: from psychic energy to the EEG. Perspect Biol Med. 2001. pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/11600799/
² Tatum WO, et al. When should we obtain a routine EEG while managing people with epilepsy? Epilepsy Behav Rep. 2021. pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC8141667
Матеріал підготовлено на основі матеріалів сайту медичного центру сучасної та клінічної неврології Медсейв+.
